Стас і Тома одружилися, ще навчаючись в університеті. І, незважаючи на матеріальні проблеми, були щасливі. Наро дили двох чудових дітей, сина та доньку. Але рік із лишком тому вони, на превеликий подив рідних і знайомих, роз лучилися. Тома переїхала до Європи, а Стас став батьком-одинаком. Чесно кажучи, я не бачив Стаса пригніченим або втомленим після роз лучення. Швидше за все турбота про двох малюків, що заповнює час і думки сім днів на тиждень, не залишала місця для важких дум. Але, як кажуть, чужа душа потемки. І в чому я впевнений, то це в тому, що виховання дітей не доставляло йому труднощів. Він так навчився працювати, готувати, прасувати, перевіряти уроки, що міг відкрити курси підвищення кваліфікації для жінок.
Стас не залишався без підтримки. До нього регулярно приходили мати чи сестра. Допомогти по господарству, дати дітям жіночу ласку, якої ті втратили з відходом матері. Коротше кажучи, Стас, навіть залишившись батьком-одинаком, виглядав щасливчиком. Є лише один аспект, який йому вкрай неприємний. Люди, коли дізнаються, що Стас — одинокий батько, намагаються висловити йому співчуття і жалість. Чомусь вони всі впевнені, що йому слід якнайшвидше одружитися, тому що дітлахам необхідна мати. А одна його колега-мадам навіть додумалася порадити Стасові здати дітей у притулок. Коли Стас поділився зі мною цими неприємностями, я був вражений.
Люди! Не можна так безцеремонно та жорстоко втручатися у чуже життя! Звідки такий різний підхід до матері-одиначки та до батька-одинака? Жінка, яка не зуміла утримувати дитину без чоловіка, і віддала її в дитбудинок, піддається осуду. А батькові, що одному виховує дітей, навіть радять подібне. Я впевнений: хто з батьків ростить дітей – не має жодного значення. Важливо, щоб це робилося з любов’ю та самовідданістю. Навколишні, щиро бажають добра самотньому батькові, можуть лише підтримати того. Нехай навіть лише морально підбадьорити, сказати: «Ай молодця!» А співчуття та жалість лише ображають людину, і залишаючи в душі тяжкий слід, можуть навіть розвинути комплекси.