Після роз лучення я вирішила оселитися у мами, але незабаром прийшла невістка з дітьми, і я мала покинути будинок. Отоді й мамина жахлива таємниця вилізла на рушницю

Після одруження брата у нас у сім’ї почалася чорна смуга. Мій брат Сергій давно, ще зі школи, був заkоханий у дівчину на ім’я Лія. Довго добивався її Сергій. І, нарешті, через 5 років залицянь, подарунків, квітів – братові вдалося завоювати її серце. Зустрічалися вони кілька місяців. Одного дня Сергій прийшов додому зі своєю дівчиною, щоб познайомити її з батьками та обговорити весілля. Лія нам дуже сподобалася, ось тільки ми не розуміли, до чого такий поспіх, чому вони вирішили через пару місяців спілкування одразу розписатися. Але батьки погодилися, бо дівчина їм дуже сподобалася, особливо моя мати була дуже щаслива. Весілля зіграли за місяць. Після весілля nомер наш батько: водив машину у нетверезому стані. Для нашої сім’ї трагедія була величезною, але ми не могли дозволити собі довго сумувати. Лія на той момент вже була ваrітна, фі нансове становище було не в кращому стані, мама та брат працювали майже 24 години на добу. Я ж тоді навчалася в університеті і підробляла після пар. Поступово життя налагоджувалося. Народився племінник, радість нашої родини, все було гаразд. Поки не трапився нещасний випадок на роботі з братом. Після цієї втрати ми довго не могли стати на ноги. Я покинула університет, працювала у двох місцях, щоб утримувати нашу родину. Мама не змогла впоратися із втратою.

Єдине, що вона могла, так це доглядати онука, який так був схожий на сина. Граючи з ним, вона забувала на якийсь час всі біди. Лія навіть не намагалася знайти роботу, навідріз відмовлялася, пояснюючи це тим, що у неї маленька дитина, яка не може залишитися без мами. Вся турбота про сім’ю була на мені. Так ми прожили три роки. Поки що Лія не знайшла собі нового чоловіка і не переїхала до нього. Мама до цього поставилася нормально. — Не ховати ж молодій дівчині себе-говорила мама. І я не засуджувала її. Ось тільки дуже складно було роз лучатися мамі з онуком, адже він єдина пам’ять про сина. Та й Сашенька був дуже прив’язаний до бабусі. Але Лія вирішила збудувати своє життя наново. І я за рік вийшла заміж, наро дила двох дітей. Часто приходила в гості до мами, доглядала її, доnомагала, чим могла. А мама, у свою чергу, всю пенсію відправляла вдові брата та онуку, які нічого не потребували. Але мама так хвилю валася і турбувалася за них, наче вони голодували на вулиці. Про мене, про моїх дітей не згадувала. Мені навіть було трохи приkро за байдужість бабусі до онуків.

Лія щовихідні відправляла Сашка до мами, щоб самій відпочити і провести час із чоловіком наодинці. Моя мама з того часу «жила у вихідні», чекаючи онука. Крім нього, її більше ніхто не цікавив. Я всіляко намагалася викликати її інтерес і до своїх дітей, але будь-яка розмова зводилася до Сашка. — Який він розумний, добрий, і як схожий на мого Сергія. — казала вона. Так, я все розумію, нудьгує вона за сином, я теж дуже потребую його, але життя триває, нічого вже не змінити. Я вже не витримувала. З одного боку, проблеми з чоловіком, фі нансові труднощі, з іншого – мама з нескінченними скаргами на долю та здоров’я. Я вирішила роз лучитися з чоловіком. Ми вже зовсім не розуміли одне одного. Вічні сварки, лайка. Це все і на дітях погано позначалося. Ми вирішили відпустити одне одного. Я з дітьми переїхала до мами, чоловік – своєю дороrою. Через пару місяців приїжджає Лія із Сашком та двома дітьми від другого шлюбу. Виявляється, що вона роз лучилася з чоловіком і повернулася до себе додому. Як виявилось, мама переоформила квартиру на Лію. Раніше я ніколи не замислювалася про спадщину, а тут була дуже здивована. Мені тоді стало настільки приkро, що я зібрала речі та пішла з дому. Мама просто викреслила мене зі свого життя: її не хвилювало те, що я лишилася на вулиці з дитиною на руках. Я просто не розуміла її: як може рідна мама так ставитися до своєї дитини та онука?