Рік тому мама роз лучилася з моїм батьком. Вона довго перебувала в стресовому стані. Батько знайшов собі нову сім’ю, тому у нього все було добре. А ось мама залишилася одна. Щоб вона не відчувала себе покинутою, ми з чоловіком стали запрошувати її в гості. Вона часто залишалася у нас з ночівлею. Я скасовувала свої особисті плани, щоб зайвий раз провести час з мамою: зводити її в магазин, погуляти з нею в парку.
А нещодавно я наро дила доньку. Мама сказала, що може пожити трохи у нас, якраз буде доnомога. Ми з чоловіком вирішили, що це тільки на користь. Все ж, з маленькою дитиною зайві руки не завадять. І мама переїхала. Перші місяці я була дуже рада. Я могла спокійно виспатися вночі, мама проводила час з онукою — і була рада. Смуток і стан покинутості вже пройшли, я була рада за маму. Але дочка моя вже виросла, я можу тепер і самостійно з нею справлятися, але ось мама повертатися додому не збирається. Більш того, вона повідомила, що хоче знайти квартирантів,
щоб її квартира просто так не простоювала. Я вже натякала мамі, що молода сім’я повинна жити окремо від батьків, що ми з чоловіком іноді хочемо провести час тільки удвох. Але мама вдає, що не розуміє моїх натяків. Я не можу просто взяти і прямо сказати їй, що вона вже затрималася і їй пора переїжджати назад. Але і nродовжувати жити в однушці разом з мамою і моєю сім’єю просто нестерпно стає. До того ж, мама починає господарювати, я не відчуваю себе повноцінною господинею в своїй квартирі, на своїй кухні, в своїй родині.