Коли я виходила заміж, то мій чоловік заздалегідь сказав, що ми не зможемо жити з його мамою, тому що у нього є молодший брат та другий чоловік мамин, які самі туляться у маленькій кімнаті. Я нічого не сказала, тому що розуміла, що нам доведеться винаймати квартиру або брати іnотеку. Так вийшло, що моя бабуся жила окремо від батьків, але останнім часом вона часто хво ріла, і мама взяла її до себе. Після весілля, бабуся сказала, що ми можемо жити у неї в квартирі і налагоджувати свій побут, щоб не бігати різними кутами.
Я була дуже щаслива у шлюбі, ніби зі свекрухою стосунkи були хорошими, але так уже вийшло, що після того, як наро дилася дитина, мені довелося просити доnомоги у свекрухи, але вона відмовила; сказала, що насправді має свої турботи з молодшим сином. Сказала також, що це ваша дитина, ви й думайте. Ми з чоловіком нічого не сказали з цього приводу, бо знали, що не зможемо її вмовити.
Нам було дуже складно, але ми разом подолали це все. Зараз, коли син свекрухи виріс, її другого чоловіка не стало, вона вже звертається до мого чоловіка за доnомогою, але мій чоловік відповів її ж словами, сказав, що дитина твоя, ти сама і повин на думати. Вона почала з ним лаятися, говорити, що це брат, як можна так говорити, але ми не стали ворушити минуле, просто вже рідше спілкуємося з нею. Свекруха каже нам, мовляв, ми погані, що відмовляємось доnомогти їй, але вона забула, що в житті діє правило бумерангу.