Мамі було 16, коли вона народила мене. Свого біологічного батька я ніколи не бачив, але знаю, що вони навчалися в одному класі. Батьки попросили мати наро дити дитину, а відповідальність виховати та утримувати мене, взяли на себе. Так і вийшло. Коли я народився, мати звалила з міста з новим бойфрендом, вийшла за нього, а незабаром і роз лучилася з ним. Всім у своєму житті я завдячую бабусі з дідусем. Дід працював цілими днями, а бабуся сиділа зі мною, доnомагала з уроками, годувала та дбала про мене.
До певного віку я думав, що саме вони мої батьки, називав їх мамою та татом, поки одного разу виnадково не знайшов фотографії молодої дівчини. Я спитав бабусі, хто ця дівчина. -Твоя мати, — сказала вона і розповіла мені історію мого нещасного життя. Дідусь спалив усі фотографії, коли побачив їх у мене в руках. Для нього дочка давно не існувала. Вперше і востаннє я побачив рідну матір на весіллі одного з наших родичів. Вона прийшла туди зі своїми двома дітьми та чоловіком-алkоголіком, який наприкінці церемонії влаштував п’яну бійку.
Я набрався сміливості підійти до матері, познайомитись з нею. За півгодини спілкування вона із сяючими очима розповідала про своїх дітей. -Навіщо ти мене покинула? -А ти, ти просто помилка молодості, правильно говорили мені, треба було відмовитися від тебе ще тоді! — Я ледве стримував сльо зи. Я сподівався почути, що вона шkодує, а виходить я – помилка! Ні, це не зламало мене, зараз я пови нен досягти величезних висот, щоб довести їй протилежне.