Ірина Михайлівна була вкрай незадоволена поведінкою своєї дочки. Багато років тому Марія вийшла заміж за дуже заможного, публічного чоловіка. Упродовж п’ятнадцяти років вони так і не наро дили дітей. Марія принципово не хотіла народжувати. Навіщо їй дитина? Це зайвий клопіт. Вона ретельно стежила, щоб не трапилося незапланованої вагітності. Чоловік теж не виявляв нікого особливого інтересу щодо появи спадкоємців. Він надто був зайнятий власною кар’єрою та проектами. Діти для нього були на останньому місці. Все життя Маші складалося з одних розваг. Вона кілька разів на рік літала на відпочинок, уже половину планети встигла об’їздити.
Завжди відвідувала найдорожчі курорти, найдорожчі ресторани, носила винятково брендовий одяг. Чоловік абсолютно не обмежував її у коштах. Ірина Михайлівна не розуміла дочку. Який сенс у житті без будь-якої відповідальності? Невже життя – це просто простір для нестримного гедонізму? Коли Ірині Михайлівні виповнилося сімдесят років, зять умовив її перебратися до їхнього дому. Він був величезний, там було багато працівників, там Ірина могла жити і ні про що не перейматися. Дочка не звертала на жінку жодної уваги, надто була зайнята собою. А зять іноді балував тещу квитками в театр.
А потім Ірина отримала листа. У ньому говорилося, що малюк однієї дальньої родички залишився сиротою. Він потрапить до дитячого будинkу, якщо його ніхто не уси новить. Ірина поїхала, щоб подивитись на хлопчика. Малюкові було три роки, він виглядав як янголятко. Іра одразу вирішила, що не дозволить йому опинитися у дитячому будинку. Тільки їй не схвалили опікунство через вік. Тоді вона почала вмовляти дочку, але Маша розлютилася, почувши про ідею матері: – Ти з глузду з’їхала?! Мені не потрібна чужа дитина! Зневірившись, Іра звернулася до зятя. Той вислухав мовчки, а наступного ранку привіз хлопчика додому, оформивши на себе опікунство. Коли Марія вперше побачила хлопчика, вона змінилася в обличчі. Ірина зрозуміла, що все буде добре.