Адже вона така молода у неї двоє маленьких дітей. Як вона в такий руїні збирається жити

Була зима. До старого будиночка, в якому вже давно ніхто не жив, під’їхала вантажівка. З нього вийшла жінка з двома дітьми і попрямувала до веранди. На вигляд їй було близько 35 років. Старшій дівчинці було близько 10 років, молодшому хлопчикові — приблизно 6 …Літнє подружжя Іванови, баба Василина з дідом Григорієм, спостерігали за ними. Навіть переймаються, чи зможуть порозумітися з новими сусідами, або подружаться. Крім цього, люди похилого віку зі страхом дивилися на розвалену хату і не розуміли, як жінка з дітьми там жити збирається.Видно, дешево продавали, інакше чого б така молода з дітьми в таку руїну жити приїхала?Поки сусіди розмовляли між собою, нова сусідка зникла в своїх нових володіннях.-Хлопці, слухайте уважно. Сьогодні уроки скорочені, завтра — суботник. Явка обов’язкова! — сказала Ганна Петрівна.-А що брати? — крикнув хтось із задньої парти.-Петро, ти тільки народився чи що? Лопати, граблі, відра Нова Катя в цей час наполегливо витирала дошку. Вона ще не звикла ні до нової вчительки, ні до своїх однокласників.

-Убірать навколо школи — це здорово! А могли б ми Каті нашої допомогти? — сказав місцевий активіст Пашка.-Ти з котушок злетів? Ще б я у неї вдома прибирав! — обурився Петя.-Вони тільки переїхали, у дворі купа мотлоху, самі будуть рік розгрібати!-Я навіть не знаю, треба з директором поговорити, та й Катя може бути проти. А що скаже клас?-За! — прокричав більшість учнів.-Звичайно, треба людям допомагати. Ми в війну один одного в біді не кидали, а тут мирний час. У неї ж мати зовсім одна, ще й брат молодший є. — сказав директор.Через тиждень біля будиночка Каті вишикувалася черга однокласників з відрами і граблями. Забір полагодили, за півгодини сміття все зібрали. Директор радгоспу допоміг дах замінити. Старий будиночок перетворювався на очах.-Печку, Марія, на наступному тижні зробимо, — сказав директор радгоспу.

-Спасибі вам, сама б я не впоралася — несміливо пробурмотіла жінка.-Поки у будинку холодно, до нас йдіть ночувати, — запропонувала бабуся Василина.-Дякую. Я адже сама теж родом із села, потім в дитбудинок потрапила. У місті заміж вийшла, але швидко мій чоловік помер — хвороба його скосила. Жили ми на знімній квартирі, всі роки на свою збирали, не встигли … ось на що грошей вистачило, то і купила від безвиході, — виправдовувалася Марія перед сусідами.

-Ми допоможемо тобі, не переживай, приймай людську допомогу, все налагодиться — втішила старенька.Пройшов місяць. Анна Петрівна заглянула в кабінет директора.- Вітаємо! Ви щось хотіли? — запитав директор школи.- Ну як сказати. Пам’ятаєте той суботник у учениці моєї Катерини? Так Пашка не через благих спонукань запропонував, закохався він в дівку — А яка різниця? За любові допоміг або з моралі? Якби не він, ніхто б і нем ворухнувся. А так все односельці допомогу запропонували, навіть сам директор радгоспу підключився. Або вас щось інше бентежить?- Ні, я просто хотіла поставити вас до відома, — почервоніла вчителька.- От і добре. Займайтеся своєю справою і не переживайте!- До побачення!Марія, Я тобі молока принесла і пирогів свіжих — почувся голос бабусі Василини.-Спасибі вам велике — відповіла Марія.-Не шкодуєш, що з міста виїхала?-Ні краплі! Тепер будинок свій маю, та й дітям тут подобається! Добрі люди в селищі живуть, в місті на допомогу і не варто розраховувати!