Моїй Сусідці Зараз 90 Років. Так Як Це Ювілей, Я Вирішила Навідатися І Привітати Її. Але Коли Я Увійшла В Будинок — Не Змогла Стримати Сліз

Моїй сусідці днями виповнилося 90 років.Не те щоб я була з нею дуже близька, але і чужими нас назвати було не можна.Іноді зупинялася поговорити з бабусею приємна, цікава жінка.Так і трапився на початку місяця у нас розмова, коли я дізналася, що Марія Петрівна на наступних вихідних святкує ювілей.Зрозуміло, ніяких запрошень на свято я не отримувала,адже люди в такому віці зазвичай не влаштовують собі святкувань,але ще тоді вирішила, що прийду з тортиком,привітаю бабусю.

Бабуся жила одна, чоловіка вже немає, а діти роз’їхалися по містах. Я вирішила не йти занадто рано, щоб бабуся могла зі своїми дітьми відсвяткувати, вони ж так рідко бачаться як говорила мені бабуся.Тому, коли я прийшла додому до бабусі, моєму здивуванню не було меж. Будинок був акуратно прибраний, доносився запах свіжих страв і бабця сиділа тихенько на кріслі і дивилася телевізор.«Напевно всі вже поїхали»подумала я, сама в це не вірив, адже я б помітила їх машину.

Коли бабця мене помітила, вона засвітилася в усмішці; помітно було, як вона рада, що до неї хтось прийшов; на очах у неї можна було помітити сльози; тоді я вже була впевнена, що я перша, хто до неї прийшов сьогодні. Мені так шкода стало стареньку, що я вирішила затриматися; по столу в її будинку було помітно, що вона чекала набагато більше гостей. Ми сиділи, бабка мене пригощала, і пізніше я дізналася, що ніхто ні з дітей ні з онуків навіть не подзвонив, щоб привітати її.

Я навіть не розуміла, що і говорити; мені так стало шкода її, а по ній було помітно, що вона ледь стримувала сльози. Я як могла намагалася заспокоїти стареньку, але було помітно, що душа у неї боліла. В ту ніч я довго не могла заснути. Ніяк не могла зрозуміти, чому можна було в вихідний день бути таким зайнятим, щоб навіть не привітати маму чи бабусю з ювілеєм.Не забувайте про своїх батьків, телефонуйте частіше, заходите в гості:вони вас завжди чекають.