Ми з Алісою працювали разом. Вона часто приходила до нас у гості. На жаль, вона не мала нікого, її батьків не стало, коли вона ще зовсім маленькою була. У той час, коли сталася та історія, їй було двадцять чотири роки. Аліса зустрічалася з молодим хлопцем, який був старший за неї на шість років. І він мені одразу не сподобався, бо в нього явно не було серйозних намірів. А тоді була одружена вже як чотири роки, але в нас не було дітей. Ми обійшла всіх лікарів, і вони всі в один голос казали, що ми не маємо проблем зі здоров’ям і потрібно просто почекати. Через чотири місяці після знайомства із цим хлопцем, я помітила, що Аліса чимось стурбована.
Вона постійно запізнювалася на роботу, кудись завжди виходила, було видно – вона щось приховує. А потім, коли приховувати було вже безглуздо, вона мені зізналася, що вагітна. Говорила, що не знає, як їй бути, але її хлопець категорично проти і вимагає, щоб вона зробила аборт. Він ясно дав їй зрозуміти, що одружуватися з нею не буде і в разі чого за дитину брати відповідальність теж не стане. Вона тривалий час сумнівалася, не могла ухвалити рішення. Але я відмовила її робити такий необдуманий крок, адже чудово знаю, наскільки важко завагітніти. Я завжди була поряд з нею і в усьому їй допомагала, тому що вона була абсолютно одна в такому стані.
У результаті Аліса народила здорову, гарну дівчинку. Ми з чоловіком відвезли її додому з пологового будинку і купили для її малюка все необхідне. Ми часто відвідували їх, а одного разу, приїхавши до подруги, ми побачили, як дівчинка плаче і не може зупинитися, а Аліса просто дивиться в одну точку і хитає колиску. Вигляд у Аліси був дуже блідий і болісний. Я відразу почала заспокоювати дитину, і вона замовкла. — Господи, нарешті! Я більше не можу так, вона мене дістала. Тільки й робить, що їсть, плаче, кричить та гадить. Сказала мені подруга. — А що ти хотіла, вона ж ще зовсім малесенька. Як можна не любити це чудове створення? Тримаючи на руках немовля, відповіла я.
— Забирай її до себе тоді, бо я не ручаюся за свої дії! — Ти це серйозно? — Звісно так. Я взагалі не мала тебе слухати і залишати її. Я саме через тебе втратила спокійне життя. Забирай та роби з нею, що хочеш. В іншому випадку вона опиниться в дитбудинку. Вона говорила абсолютно серйозно, я навіть побачила рішучість у її очах і не могла цього допустити. Усю розмову чув мій чоловік, він теж був готовий забрати дівчинку подалі від неї. Ми швидко зібрали її речі та поїхали, забравши нашу довгоочікувану дочку. Такого повороту подій ми не могли очікувати, мабуть це був подарунок долі.