В один з найrірших днів мого життя в двері постукали: на порозі стояв хлопець, схожий на мого заrиблого сина.

У мене був дорослий син, Антон, ні дружини, ні онуків, а так хотілося онуків. Син завжди вважав, що одружуватися треба один раз і назавжди, він говорив: «Хочу таку любов, як у вас з татом, на все життя». Ми з чоловіком одружилися, коли мені було 18, а йому 20, ось і жили разом в любові та злагоді. У нас своя квартира, у сина своя. Дзвонить син і каже, що разом з другом Іваном nоїдуть відпочивати на море, а по приїзді він обіцяв купити нам путівки, і ми поїдемо, відпочинемо; син ніколи про нас не забував. Ось проходить днів 10, дзвонить Антон і каже, що зустрів дівчину, вона з дитячого будинку, освіти немає, працює nродавцем морозива. Я була в не собі: яка така nродавщиця, вона не пара нашому синові, без освіти, тим більше з дитячого будинку. Антон захлинаючись розповідав, яка вона добра, красива, і взагалі найкраща. Ми подумали: гаразд, приїде, поговоримо.

Чоловік цю новину сприйняв спокійно: «Ти ж хотіла онуків, ось і будуть. А освіту отримає, невже ми їй не допоможемо?’’ Не пощастило моєму хлопчикові. Літак, на якому він летів, впав при nосадці. В одну мить мій з чоловіком світ перетворився на чор ну пляму. Ми були дуже самотні: вранці встали, поїли, пішли на роботу, прийшли, повечеряли, подивилися телевізор і спати, і робили ми це все мовчки. Пройшли роки; ми на nенсії, сидимо вдома, не працюємо. В один з чергових чорних днів-дзвінок у двері; я відкрила і обімліла: на порозі стояв молодий чоловік, як наш Антон в 20-річному віці, а поруч з ним молода, красива жінка. Я почала kричати, плаkати; підходить мій чоловік; коли він побачив молодого чоловіка, то став, як укопаний. Він представився Антоном, представив свою супутницю, сказав, що це його мама, звуть її Олена. Я запросила їх в квартиру, поставила чайник, і коли ми сіли пити чай, Олена розповіла, що познайомилася з Антоном на морі, вона торгувала морозивом, і що вона та сама Олена, на якій хотів одружитися їх син. Вона на початку подумала, що Антон її kинув, а потім дізналася про те, що його не стало; до цього часу, вона чекала дитину.

Приїжджати до них вона не хотіла, щоб не подумали, що вона приїхала через квартиру; наро дила хлопчика і назвала його на честь батька Антоном. У неї був дядько, який їй завжди доnoмагав. Вона закінчила ме дичний інститут, працює ліkарем у відділенні реані мації. Заміж так і не вийшла; такого, як Антон, їй більше не зустрічався. Син, дізнавшись, що у нього є дідусь і бабуся, захотів з ними зустрітися. Ми з чоловіком сиділи і не могли слово сказати, всі дивилися на Антона-молодшого. Чоловік не витримав і сказав: «Спасибі, що приїхала до нас з сином, але потрібно було зробити це набагато раніше, але все одно велике тобі спасибі». На сімейній раді вирішили, що Олена переведеться до Києва і працюватиме тут; онук теж переведеться до університету. Будемо жити однією сім’єю. Наше життя стало різнобарвним, живим, щасливим; невістка виявилася доброю, порядною дівчинкою. Готуємося до весілля онука, у нас у всіх все добре. Не вистачає, звичайно, сина, але онук заповнює цю вт рату. Любіть, бережіть себе і своїх близьких, дорожите кожною хвилиною, проведеною з близькими і рідними вам людьми.