Я думала, що зустрівши Петра я знайшла своє щастя, але після одного випадку я усвідомила, що дуже nомилялася

Ми зі Стасом жили по сусідству. Батьки в нього хоч і не були алkашами, але часто вживали спиртне. Такими вечорами Стас йшов до мене. І ми або чаювали, або телевізор дивилися, або просто йшли погуляти. «Доню, ти в мене красуня. Знайди собі такого нареченого, щоб і з квартирою, і з роботою, і з машиною був», — повчала мене мати. Закінчивши школу, я вступила до кулінарного технікуму, а Стас пішов вчитися на водія. Ми з ним стали рідше зустрічатися. Але зустрівшись, не могли набалакатися.

З Петром мене познайомила моя однокурсниця його сестра. Той мені сподобався відразу ж, хоч і був старшим на дев’ять років. Ми стали часто спілкуватися і я, недосвідчена дурочка, заkохалася по вуха. Петро мав свій бізнес — кілька торгових точок, розкиданих містом. А так само своя квартира та машина. Мати, дізнавшись про нього, рекомендувала нізащо не випускати його з рук. Незабаром Петро покликав мене жити до себе. Минуло два місяці. До мене дійшла інформація, що Петро був одружений і в нього син, що він часто відвідує свою колишню.

І аж ніяк не через любов до сина. Щасливе життя померкло, але я ще не втрачала надії на краще. Якось сталося те, що круто змінило моє життя. Ми з Петром забирали пакунки з машини. Пакет у моїх руках порвався, і все, що в ньому було, виявилося на землі. Петро голосно і брудно вилаявся і підняв руку, щоб вдарити. Я прикрила голову руками, але удару не було. Озирнувшись, я побачила, що Петрову руку схопив якийсь хлопець. То був Стас. Того ж дня я повернулася до мами. Стас кілька разів запрошував мене на побачення, а одного разу зробив мені пропозицію. Ми одружені вже п’ятнадцять років. У нас ростуть два сини. І щоранку я дякую долі за те, що звела мене зі Стасом.