Коли дочка наpo дила дитину, я була на сьомому небі від щастя. Але реаkція зятя на наpoд ження дитини, просто приголомшила мене

Ця історія про мою дочку, скоріше – про її вибір. Вона обрала собі в чоловіки дивну людину. Перший час, коли вони зустрічалися, моя дочка навідріз не хотіла мене з ним знайомити. Спершу вона говорила, мовляв: «я працюю, він працює. Мамо, нам ніколи». Я кликала їх до себе, вони знову «немає часу». На моря є, на рідну матір нема. Знаєте, коли я познайомилася з ним? У РАГСі, вони мене толком-то і не чекали. Говорили, що урочистостей не буде, тільки розпис, а далі одразу в аеропорт. Прожили вони два роки, і лише потім у них з’явилася дитина. Внучка така мила була. Знову навіть її я не бачила спочатку, вільних днів у її батьків не було. Один раз моя дочка сильно зах воріла. І попросила мене доглянути дочку; ну, я ж не відмовлю, мені тільки на радість.

Помітив я тоді таку річ. Діти зазвичай батьків зустрічають із радістю. А тут все було не так: нуль реакції. Та й із боку батька теж саме. Я один раз у магазин хотіла піти, попросила зятя посидіти. Ви б бачили, яку він гримасу мені скорчив. Мені довелося дитину із собою забирати. Більше про такі послуги я не просила. Він був холодний з нею завжди, не те щоб він її ненавидів, просто не помічав рідну дочку. У результаті два тижні для мене були щастям, з одного боку: пограти, провести час із онукою; а з іншого – була якась настороженість. Коли моя дочка повернулася з лікарні, я вирішила прямо їй сказати про її чоловіка і його ставлення до рідної дитини.

Що він її зовсім не любить. -Так і є. Він просто не любить дітей. Виявилося, що вони навіть її планували. Все, як у нормальних сім’ях. Він був не проти, щоб моя внучка нар одилася. Я поїхала від них здивовано. Це де таке бачено, щоб своїх дітей не любити? Що буде з нею, коли вона виросте? Батькові все одно на власну дочку. Я її часто забираю до себе. Намагаюся додати їй любов, але любов бабусі не зрівнятися з батьківським kоханням.