Син, дочка і п’ятеро онуків живуть зі мною в одному місті. Але ніхто з них не відвідує мене. Одного дня я не стала терпіти все це!

Зараз мені вже 60 років, вдова, чоловіка не стало 5 років тому. У мене двоє прекрасних і розумних дітей: старший син і молодша дочка. І є у мене п’ятеро онуків різного віку. Іноді вони мене відвідують. Живемо ми всі в одному місті, але в різних районах. І при такій великій кількості родичів, я всі свята залишалася одна. Поки чоловік був живий, мені і гостей не потрібно було. Ми спокійно зустрічали свято удвох, і нас все влаштовувало. Але після того, як його не стало, я стала відчувати себе самотньою. І саме в новорічні свята це почуття посилюється в десятки разів. Мені так прикро, коли розумію, що стала старою і нікому не потрібною.

Іноді діти навіть в новорічну ніч не подзвонять і не привітають: роблять це вже на наступний день. Ніхто мене не кличе до себе, ніхто не хоче приїжджати ні в Новий Рік, ні на Різдво. Думаю, деякі жінки мене зрозуміють. Ти живеш і намагаєшся дати все своїм дітям і онукам, а в певний момент розумієш, що ти їм всім байдужа, у них своє життя, свої турботи, і чим ти можеш вже доnомогти їм на nенсії. Можливості мої діти зрозуміють мене в старості, але буде вже пізно. Я живу зараз, тут і хочу відчувати себе потрібною мамою і бабусею саме сьогодні, адже потім мене вже не буде.

Сказати безпосередньо дітям я не можу: раптом розцінять як якісь примхи. Хочеться, щоб вони самі це зрозуміли. Раніше завжди уявляла, що, коли мої діти будуть дорослими, в свята у мене буде повний будинок гостей. Я мріяла, як буду старанно готуватися до свята: наряджати ялинку, готувати незвичайні і смачні страви. Уявляла, як буду втомлюватися, і полегшено зітхати, коли всі будуть роз’їжджатися. Багато разів запрошувала всіх разом відсвяткувати Новий рік або Різдво у мене вдома, але всі вони постійно відповідали: іншим разом, у нас вже плани. Так прикро розуміти, що в плани своїх дітей зовсім не входиш ти. Мене просто переповнює почуття несправедливості. Чому все так?