Перед очами Дані на перехресті автомобіль зb ив жінку. Всі дзвонили до шк идкої, а він одразу почав робити ЦЕ.

Даня дуже розумний та цілеспрямований хлопець. З самого дитинства він поставив за мету стати ліkарем. Всі хлопчики грали в машинки, а він мріяв стати дбайливим ліkарем. У школі навчався відмінно. Чудово знав біологію, хімію та ан атомію. Збирався вступати до медичного. Батьки віддали його до найкращих репетиторів, вони пишалися сином і були дуже щасливі. Даня став студентом Мед ичного, але, на жаль, вступив не на бюджет. Як ніколи був великий конкурс. Даня відчував себе як риба у воді. Навчання давалося легко, все робилося з великим задоволенням. Жодного ліквіда, всі сесії та іспити складав на ура.

Практичними знаннями викладачі завжди дивувалися. Роки навчання пролетіли непомітно. Він закінчив Медичний і досяг своєї мети: він дипломований ліkар. Але, рано радів, реальне життя не стало чекати. Куди він намагався влаштуватися, скрізь він нікому не потрібен. Без досвіду не беруть. «А де взяти цей досвід, якщо ніде не працював?», — Запитував себе Даня. Декілька невдалих місяців пошуку і ось, він… офіціант… Після того підробляв в інших місцях, так само як і його однокурсники. Даня розчарувався у всьому: і в житті, і у справедливості. Все у нього складалося не так, як він планував. Почав жити за збігом обставин.

Після чергової випадкової роботи він заходив у спиртний магазин. Випивав. За пияцтво його звільнили навіть з роботи вантажника… він брів вулицею і не помічав нічого навколо. Згадував, скільки батьки в нього вклали rрошей та сил, а він алкоголік та ще й безробітний. Не знав, що робити, щоб мати не дізналася про чергове звільнення. Їй і так тяжко, нещодавно заrинув батько. Недолугий, невдалий, нікому не потрібний син… та й ліkарем не став… Проходячи біля перехрестя, Даня почув приглушений звук удару: зб или жінку. За два метри від Дані лежала зб ита машиною дівчина. Він миттю кинувся до неї та кричав, щоб викликали шв идку. Перевіривши пульс та оглянувши її, він зрозумів, що вона не дихає.

Став робити штучне дихання. Люди довкола намагалися відтягнути неохайного Даню, але побачивши професійний підхід, відійшли та почали спостерігати. Приїхала шв идка, потиснули Дані руку, подякували. Він урятував життя дівчині. Він не міг повірити всьому, що сталося. Люди проходили повз, хвалили, поплескували по плечу. Він не зрозумів, як дійшов додому. — Що трапилося? Ти сьогодні сам на себе не схожий… невже знову з роботи вигнали? — захвилювалася мати. Він мовчав, не маючи змоги відірватися від того моменту, він переживав його знову і знову… у ньому з’явилася надія.

Він вірив, що це був знак згори. — Я тут подумав, давай поїдемо звідси… у село чи маленьке містечко. Кудись, де я знадоблюся зі своїми знаннями та дипломом. — Звичайно… поїдемо, синку. Давно пора… Мама обійняла Даню… Вже за місяць він працював у районній ліkарні. Через рік усі жителі міста його знали та називали «Айболіт». Ніхто не задумався, чому у нього таке прізвисько…