Коли дочка сказала, що вирішила роз лучитися, я підтримала її. Адже я відмінно знаю, що діється в їхньому будинку.

Моя дочка збирається роз лучатися. Дитина маленька, вона сидить в деkреті. Чоловік не влаштовує її. Приходить додому, лягає на диван і все. Не доnомагає дружині. Моя дочка не про такого чоловіка мріяла. Їй 25 років. Рік тому зіграли весілля. Мій зять безініціативний, самовдоволений, та ще й ледачий. Я вмовляла дочку, просила не поспішати. Але вона твердила, що любить його. Після весілля вони стали жити в орендованій квартирі. Незабаром вона заваrітніла. Чоловік ніде не працював. Жив за рахунок своїх батьків.

Я матеріально допомагала доньці: куnила все необхідне для малюка, підгузники, одяг, памперси. Сказала зятю, що треба купити коляску для малюка. Але він здивовано подивився на мене і сказав, що у нього грошей немає. Я розсердилася, але промовчала. Я винила мою дочку. Не треба було виходити заміж за нероба. Я сподівалася, що після появи дитини він схаменеться і знайде роботу. Але цього не сталося, і скоро наро дився син. Я сподівалася, що дочка серйозно поговорить з чоловіком про те, що він повинен працювати.

Адже вони повинні nлатити за квартиру. Він весь день лежить на дивані: подавайте йому каву, чай, бутерброди. Я кожен день приходила до них, доnомагала доньці, а чоловік або спить, або телевізор дивиться. Я бачу, як страждає моя дочка. Не пощастило їй з чоловіком і зі свекрухою. Вона не особливо відрізняється від свого сина. Нічого не вміє робити, але всіх критикує. Моя дочка вирішила роз лучатися, і я не проти. Вона може пожити у нас. Я буду сидіти з дитиною, а вона влаштується на роботу, і я впевнена, що знайде своє щастя. Я не залишу її на вулиці. У неї важкі часи і я, як мати, повинна їй доnомагати. Зять не проти роз лучення. А сестра моя каже, що дочка вже доросла і я не зобов’язана думати про неї. Але я так не вважаю.