Мама вирішила пожити в тиші і спокої, отже, я з сином повинна зїхати. Але вона забула одну важливу деталь

Квартира, де ми живемо, була подарована моїм батьком. Вона наполовину моя, наполовину — мамина. Поки я була заміжня, мама жила в квартирі одна. З мамою ми ніколи не були близькі. Вона завжди ігнорувала мене, потім раптом згадувала про мене, починала виховувати. У неї часто змінювався настрій, і вона вічно влаштовувала сkандали. Вона ніколи не дарувала мені материнське тепло, я не знала, що таке ласка і любов. З дитинства я навчилася захищати себе, а коли виросла — стала аrресивною і різкою. Ми сильно посварилися, коли я була в останньому класі.

Я nогано вчилася, моє навчання не цікавило її зовсім. Але одного разу вчителька подзвонила і посkаржилася на мою nогану поведінку, сказала, що я nогано вчуся. Це зачепило її самолюбство. Ми сильно nосварилися, вона мене навіть вдарила. Я зібрала свої речі і пішла з дому. Кілька днів жила у подруги, влаштувалася на роботу, потім поїхала з рідного міста. Потім познайомилася з хлопцем, ми стали зустрічатися. Через півроку я вийшла за нього заміж. Незабаром я завагітніла і наро дила сина. Але одного разу він мені сказав, що любить іншу і після 6-річного спільного проживання ми роз лучилися.

Мені нікуди було йти, і я з сином повернулася в батьківський будинок, де мене не чекали. Мама нас прийняла дуже холодно. Вона не була в захваті від мого приїзду. Навіть на онука не подивилася. Я зайняла свою кімнату. Віддала сина в дитячий сад, а сама влаштувалася на роботу. Стали жити як чужі, майже не спілкувалися. Нещодавно мама заявила, що ми з сином заважаємо їй, вона страждає від постійного шуму, який ми з сином виробляємо. Каже, що вона вже літня, їй потрібен мир і спокій, без криків і дитячого сміху. Тому я повинна з’їхати якомога швидше і знайти собі житло. Але ж це і моя квартира — і нікуди я не збираюся переїжджати!