Сімя сина завжди була зразковою, а син – еталоном ідеального чоловіка. Але один виnадок назавжди змінив його образ у моїх очах.

Я вже кілька років як зі спокійною совістю гадаю, що в мене ідеальна сім’я. Ми з чоловіком живемо на своє задоволення, син із дружиною та донькою живе у своїй квартирі. Ідилія і тільки – живи та радуйся. У вихідні ми часто забираємо внучку до себе, щоб молодим залишався час на себе. Та нам із онучкою сидіти тільки у насолоду. Вона у нас така розумниця, така вихована, спокійна… До речі, про виховання. З невісткою мені теж пощастило. Вона називає мене мамою, а я приймаю її як доньку, тому що дочки в мене не було, а завжди мріяла, ось вона й з’явилася. Загалом, пощастило, то пощастило! Вихідні, а особливо у сезон, ми з чоловіком часто проводимо на дачі. Іноді буває, ми там затримуємось тижнями.

У таких випадках я залишаю запасні ключі синові, щоб той ходив, поливав мої рослини, їх у мене дуже багато, шкода їх залишати без води. Так ось. Якраз у дачний сезон я залишила ключі синові, попросила поливати рослини, стежити за порядком у будинку, а сама з чоловіком поїхала на дачку на місяць – роботи було багато. Через два тижні мені дзвонить моя сусідка і каже, мовляв, у нас скоро перевірки будуть – лічильники перевірятимуть, але точного часу ніхто не знає. Я подумала, що з мого боку було б егоїстично попросити сина залишитися весь день у нас у квартирі, чекати, доки лічильники не перевірять. Вирішила сама повернутися додому на день, але синові нічого не сказала. «Піду, вечерю сину приготую,» — думаю, — «ох, як він здивується!».

Здивується він… це я здивувалася, коли відчинила двері, почула якісь звуки, підійшла до дверей нашої спальні та побачила там сина з якоюсь молодою дівчиною на нашому ліжку. Ну, гадаю, зрозуміло, чим вони там займалися. Я з сорому одразу вибігла тихенько з квартири, потім, прийшовши до тями, зателефонувала синові, кажу, мовляв, скоро буду вдома: щоб він свою дівчину випроводив. Вони через 5 хвилин пробкою вилетіли, а я повернулася на місце злочину, а там чисто, прибрано, начебто й не було нічого. Я сину нічого поки що не говорила, чоловікові теж. Сиджу котрий день, гризу себе зсередини, але не хочу зруйнувати сім’ю сина; але мені соромно перед невісткою, я їй у вічі дивитися вже не можу… а що робити – не знаю…