Ми з чоловіком роз лучаємося. У нас двоє дітей, і я думала, чоловік як чоловік залишить нам із дітьми квартиру, а сам забере лише машину. Але ні.

Я прийшла з роботи і на мене знову накричала свекруха: -У тебе вдома з їжі зовсім нічого немає. Чим твої діти харчуються? Ось я суп їм з рисом зварила, поки тебе нема. -Я на роботі була, а рис вони не люблять. Я й сама могла б їм щось зварити. -Знаю, як би ти могла … ось як мого сина не годуєш, він уже весь худий і сумний сидить. -Ну, так може він вам розповість, від чого такий сумний сидить? Ми роз лучаємося, от і все.

-Як це так … та як ти смієш від мого сина йти, у вас же діти?! -А це не я йду, це у вашого сина нова kоханка з’явилася. Чоловік увесь цей час стояв мовчки. А свекруха навіть у цій ситуації все одно мене крайньою виставила. Говорить, що це все через те, що я готувати не встигаю. Можна подумати, що її сина із сім’ї kоханка саме супами виманила. Ми з чоловіком почали роз лучатися. У нас двоє дітей, і я думала, чоловік як чоловік залишить нам із дітьми квартиру, а сам забере лише машину. Але ні… -Я лише за законом маю залишити квартиру, — почав чоловік. -Ну так, а що тобі знову не так?

-Так ми ж ремонт у ній нещодавно зробили, чимало rрошей віддали. -Який же ти дріб’язковий… зараз через ремонт зі мною стосунки з’ясовуватимеш? У цій квартирі взагалі твої діти ще живуть. -Ну, так віддай мені тільки половину від ремонту. -Мені від тебе ще більше гидко стало. Забирай розетки та лапочки, продаси їх, може й назбираєш ту суму ремонту. І чоловік справді став викручувати розетки, забрав лампочки. У мене просто не залишалося емоцій… Щоб ось так низько вчинити, взагалі совісті бути не повинно. У дітей останнє забирає…