Від одного питання мого попутника мені стало не по собі, але коли він розповів свою історію, у мене трохи сльо зи не пролилися з очей

Одного разу мені попався попутник, який дуже зацікавив мене своєю історією. А все було так. Їхали ми в одному купе, дивлюся – він на вигляд не найохайніший, одягнений у стару спортивку, в не прасовану сорочку на вигляд не першої свіжості… — А у вас на прикметі немає вільної жінки, яка хотіла б собі співмешканця? Я у господарстві вмію доnомагати, від мене проблем не буває звичайно. Тут я став уважніше його розглядати. На вигляд років 65-70. По його руках, було видно, що він не дармоїд, мабуть, працював усе життя, раз у нього такі тріщини на руках з’явилися. — Ні, — вигукнув він, — ви не подумайте, що я якийсь паразит. У мене така історія за спиною… якщо цікаво, можу розповісти.

Далі зі слів чоловіка: »Ми з дружиною все життя працювали. Я столяром був, вона бухгалтером. У нас є два сини, різниця між ними – 6 років. Так ось, коли перший одружився, ми nодарували йому двокімнатну квартиру в іншому місті, а коли другий поїхав до іншого міста за навчанням, ми з дружиною пообіцяли подарувати йому свою квартиру; подумали, відучиться, повернеться до нас, житимемо разом, у нас квартира велика. Після навчання молодшому nодарували однушку, як молодому фахівцю, він там і залишився жити.

А коли моєї Люськи не стало, це було 7 років тому, син з’явився знову, каже, мовляв, ви ж обіцяли мені квартиру подарувати, а я втомився зі своєю сім’єю в одиниці тіснитися, про другого думаємо, але куди його втиснути? А я думаю, щоправда, некрасиво виходить. Ми з Люською подарували старшому помешкання, а молодшому нічого не залишили. Не повинен же молодший чекати, поки я відкинуся… От і подарував я йому нашу квартиру, а собі залишив тільки гараж, там моя стара ластівка стоїть. Влітку я живу в гаражі. Взимку перебираюсь з одного місця на інше. Місяць у одного сина живу, місяць у іншого, але ж я бачу, що невісткам це не зовсім подобається. То у вас немає знайомої жінки? Може, ми познайомимося, зійдемося…» *** Мені в цей момент так шкода його стало … все життя працював, працював, а на старості років виявився без даху над головою.