Я обережно увійшов до будинку. Трохи запізнився, тому думав, що мама мене вилає. На вулиці було холодно, йшов великий сніг. Ми грали, і я не помітив, як настав вечір. Мені не хотілося, щоб мама карала мене. Зняв взуття і відразу поклав рукавички на радіатор. Але вдома нікого не було. Через годину я почув звук дверей, подумав, що мама повернулася з роботи. Зазвичай в ці години вона була вдома, але іноді поверталася додому трохи пізніше. Раптом я побачив бабусю-мамину маму. Вона пішла на кухню зі своїми сумками, сіла на стілець і стала nлакати. Виявилося, що мамі стало nогано, викликали швидkу, і її відвезли в ліkарню. Бабуся сказала, що вона повинна жити зі мною, поки моя мама не одужає.
Це було вже дуже серйозно… Вона з моєю мамою не дуже ладила, та й мене не дуже любила. Бабуся постійно зітхала. Я запитав, коли мама повернеться додому, і бабуся подивилася на мене з сумним обличчям і стала витирати сльози. Вона приготувала вечерю і ми повечеряли разом. Я ніколи не бачив її такою турботливою. Щоразу вона готувала нові смачні страви. Вона розповідала про своє життя, село, односельців, про дідуся, який жив там. І всі її розповіді були дивовижними і правдивими.
Одного разу ми поїхали в лікарню до мами. Спочатку увійшла бабуся, потім пустили мене. Мама лежала на білих простирадлах, вона була дуже бліда. Я не міг стримати сліз-і заnлакав. Мати погладила мене по голові і стала втішати. Вона сказала, що скоро повернеться додому, вже одужує. Я був упевнений, що все буде добре, коли мама повернеться. Після цього виnадку я зрозумів одну просту річ: мама — найдорожча людина на світі, її ніхто і ніколи не замінить. Крім того, я не хотів роз лучатися з бабусею. До цього я не знав, що вона така хороша, добра, турботлива. Швидше за все, тепер відносини між мамою і бабусею налагодяться, і ми будемо частіше вечеряти всією сім’єю.