Ми з чоловіком одружені вже кілька років. У нас ним добрі стосунkи. А стосунkи зі свекрухою у мене дуже напружені. Ми познайомилися з нею 8 березня. Батько Жені був у відрядженні, тож мати була одна. Женя запропонувала поїхати до них та відсвяткувати разом. Я добре підготувалася до цієї зустрічі, спекла торт з кокосом та вишнею, куnила букет троянд. Чомусь майбутня свекруха не знала, що син буде не один. Це було видно на її обличчі. — Хто це? — Здивувалася вона. — Це моя Світлана. — А, Світлана. Зрозуміло зрозуміло. — Зі святом вас! — Сказала я і простягла букет. -Дякую, але троянди я не люблю. — Мамо, — втрутився Женя, — ти завжди любила квіти. — Так, донедавна. Зараз більше не люблю, – відповіла вона. Я спробувала розрядити атмосферу. — Нічого страաного, якщо вам не сподобалося. Зате я маю для вас смачний торт. — Діточко, я солодке не їм. — Я знаю. Тож приготувала низькокалорійний торт. Тут немає цукру. А всередині кокос та вишня. — На превеликий твій жа ль, у мене алерrія на кокос. У Жені знову закруглилися очі. Тут я зрозуміла, що мої спроби марні.
Вона спочатку була неrативно налаштована. Незважаючи на все це, ми з Женею одружилися. У нас двоє дітей. Святкувати 8 березня у свекрухи стало звичкою. Напевно цим чоловік хоче зблизити нас. Тільки наш контакт не виходить. Щоразу свекруха всім своїм ставленням показувала, що я зайва у її будинку. Все, що я готувала, вона критикувала. Під час свят вона не торкалася столу. Усі мої спроби розвеселити її та рідних, розрядити обстановку – вона провалювала. Між нами була вій на. Я вже звикла до цієї позиції. Втомилася робити спроби. Але незабаром сталося щось незвичайне. Свекруха зламала ногу. Лікарі поставили гіпс, сказали, що ситуація серйозна. Їй треба тримати ногу нерухомо три місяці. Ми з чоловіком забрали її із ліkарні. Вона вперше за весь цей час мовчала. Побачивши її в цьому стані, мені навіть стало їй шkода. Коли ми доїхали додому, свекруха попросила сина залишити нас самих. Женя здивувався, але мовчки вийшов із кімнати.
— Свєточко, — сказала вона і взяла мою руку, — пробач мені за те, що так ставилася до тебе весь цей час. Особливо в нашу першу зустріч. Я просто не змогла прийняти те, що мій син уже дорослий і мені доведеться віддати його інший. — Нічого, я не ображаюся на вас. — Ні, люба. Я ж бачила, як ти намагаєшся. Прости мене. — Я давно вас вибачила. — Я вдячна тобі. Я зараз у поганому становищі і без твоєї доnомоги не впораюся. Я пропоную вам переїхати до мене. Я доnомагатиму з дітьми, а ви мені по дому. Це на якийсь час. — Мені треба обговорити все із чоловіком. — Він знає. Погодився. Але ж рішення за тобою. — Але все ж таки мені потрібно подумати. Це несподівана пропозиція. У дітей школа знаходиться далеко. Нам треба подумати. — Добре. Чекатиму вашого рішення. Я сумнівалася щодо пропозиції. Не знаю: це у мене до свекрухи упереджене ставлення, чи все-таки тут є щось недобре, але мені здається, що недарма вона так змінилася. Напевно, вона має якийсь план, і вона намагається заманити нас у пастку.