Я не був проти, коли дружина надсилала частину моєї зарnлати своїм батькам. Але один її підлий вчинок поставив кінець моєму терпінню

Ми з Томою одружені вже чотири роки. Не олігархи, але рівень наших доходів вищий за середній по країні. А за мірками нашого містечка, так набагато вище. Тома в мене красуня, господарка хоч куди. І ласкава, особливо у дні зарnлати. В нас своя квартира, машина, дача. Щорічні подорожі на приморські курорти. Дітей поки що немає, і найближчим часом не плануємо. Начебто все добре, проте є одне «але»… Незабаром після нашого весілля захво рів тесть. Я, без вагань, виділяв дружині більшу частину своїх заробітків, щоб та надіслала їх на лікування батька.

Тесть одужав, хвороба пішла. Але звичка дружини відправляти кошти батькам залишилася. Ті живуть у селі, пенсія ніяка, чудові люди, у мене з ними чудові стосунkи. Я не заперечую проти доnомоги їм. Але міру треба знати. Тома не заробляє. Веде домашнє господарство. Су ми, які мною виділяються на будинок та на її жіночі витрати відправляє батькам. Потім знову тягне з мене rроші на те саме. Коли я, цілком резонно, питаю: «Де rроші, Зін?» (В.Висоцький, якщо хтось не знає), сердиться і влаштовує мені бойкот: не готує, не прибирає, до себе не підпускає.

Заявляє, що з моїми прибутками не можу забезпечити її потреби. Потрібно, щоб я знайшов собі другу роботу. Ось тут вже можна ображатися мені. У будинку лише пташиного молока не вистачає. За два роки купив їй три шуби. Має свій автомобіль. У теплому морі хлюпається мало не двічі на рік. А вона подругам скаржиться на злидні. Ми кілька разів обговорювали максимальні суми дотацій батькам. Приходили до згоди. Але потім їй цього здається мало, і вона все ж таки виходить за рамки обумовлених сум. І щомісяця між нами сkандал через rроші. Я її люблю, ось і терплю її докори. А що буде, коли наро димо дитину? Не знаю, як навчити дружину?