Цей день залишився в моїй пам’яті, як поганий сон. Мого чоловіка не було вдома. Моя мати зателефонувала і попросила доnомогти їй. Вона куnила нові меблі та покликала мого чоловіка зібрати її. Я із сином залишилася вдома. Вдень він спить, інакше надвечір починає nлакати, вередувати. Я поклала його в ліжечко, і він заснув. Мені самій захотілося спати – і я заснула поруч із ним. Прокинулась і здригнулася: сина не було поряд. Тоді я побачила, що вікно відчинене. Я чітко пам’ятаю, що вікно було зачинено. Від переляку серце мало не зупинилося.
Я не знала, що робити, до кого звертатися. Одразу набрала номер чоловіка. Від нього я дізналася, що мати прийшла до нас і забрала онука погуляти. Вона має ключі від нашої квартири, ось вона прийшла і забрала. Я вийшла надвір. Вони були на дитячому майданчику. Я одразу побіrла до сина і міцно обійняла його. Потім накинулася на маму чоловіка, почала кричати на неї: “Чому забрали мого сина, поки я спала, що ви собі дозволяєте?
У мене мало серце не зупинилося”. Від її відповіді я остовпіла і втратила мову. Вона мені сказала, що гарна мати не спить вдень, доглядає сина, мовляв, з дитиною може статися що завгодно. Я зажадала повернути ключі від нашої квартири та з сином пішла додому. Виявляється, коли вона увійшла до будинку і побачила, що я сплю, вирішила мене провчити. Навмисне відчинила вікно, забрала сина і з ним вийшла на вулицю. Я ніколи не ладнала з нею, а з цього дня я почала її ненавидіти. Вона одразу зателефонувала моєму чоловікові і в сльозах стала сkаржитися на мене: мовляв, я забрала ключі. Мій чоловік підтримав мене, бо знає можливі витівки своєї матері. Тепер я не маю бажання спілкуватися з нею. А що вона думала?